У кожного, як свідчить практика, свій шлях від хобі до винахідництва. В Ірини Скрипник, доцента кафедри ортодонтії та пропедевтики ортопедичної стоматології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, - майже прямий, хоча з вини майбутніх колег на самому початку мало не «забуксував». Бо розпочалося все, зрозуміло, зі стоматології, і перше знайомство з нею у шкільному віці нагнало стільки страху й залишило такі неприємні відчуття, що аж до випускного класу у кабінет стоматолога Ірину ніяка сила привести не могла. І от коли зубний біль «дістав» по повній, сталося диво...
Надавали дівчині медичну допомогу в стоматологічній поліклініці Київського медінституту (нині - Національний медичний університет) імені О.О. Богомольця, що на вулиці Зоологічній. Поряд із досвідченими стоматологами працювали, як і нині, студенти, для яких це - виробнича (в даному випадку - медична) практика. І та дівчина, якій «ввірили» Ірину, так старалася і щось таке сотворила, що вона вийшла з поліклініки ошелешена й окрилена водночас. Ніякого болю не відчувала під час «екзекуції» (як науявляла собі), а тоді ж таких знеболюючих ін'єкцій, як сьогодні, не робили! Чимось змастили ділянку болю (“Тепер я точно знаю, що то був звичайний прополіс”, - каже пані Ірина), і все відбулося, наче в казці. «Буду стоматологом!» - приголомшила своїх домашніх, зокрема, маму, яка свідомо надавала доньці «вольную» від шкільних занять і залишала вдома, коли клас мав іти на оглядини до стоматолога. А тут - такий поворот подій! Не дивно, що Ірину намагалися відмовити від такого начебто нелогічного кроку, але ... Сказано - зроблено! Інститут закінчила з відзнакою, а науковою діяльністю почала займатися ще під час навчання, була членом наукового гуртка, писала наукові праці, брала участь в наукових студентських конференціях. А далі - інтернатура, аспірантура, запрошення на роботу на кафедру.
Кожен, хто працює в університеті викладачем, має захистити дисертацію. Оскільки кафедра, на яку прийшла Ірина, поєднує дві дисципліни - ортодонтію та пропедевтику ортопедичної стоматології (остання вивчає всі матеріали, які використовуються при протезуванні зубів, і всі технічні етапи при виготовленні протезів), то перша дисертація й стала на тему нових технологій і нових матеріалів в ортопедичній стоматології. Це було цікаво, адже нині все дуже швидко розвивається і багато приходить на український ринок із Заходу. Та ми, була і є переконана Ірина Скрипник, маємо й своє показувати, засвідчуючи, що воно - не гірше. І в тій дисертації були запропоновані нові технології, які хоч і не претендували на абсолютну першість, але були просто необхідні у повсякденній практиці стоматологів-протезистів, і нині вони успішно використовуються колегами, детально описані у нових підручниках для студентів.
- Дуже приємно знати, що це ми, наша кафедра, запропонували ці нові технології вигoтовлення зубних протезів. На той час (дисертацію захистила у 2000 році, а писала їі близько чотирьох років) подібних технологій не було, кераміка ж рідко використовувалася. Тож основний наголос у дисертації зробила на використанні полімерних матеріалів, які були і менш дорогі, і могли використовуватися на всій території України, оскільки відповідним було оснащення у клініках. А керамічні печі були ще далеко не скрізь, тільки у великих центрах.
Проблема тих протезів полягала в тому, розповідає пані Ірина, що облицювання не трималося на металевих каркасах, тому й почали думати про те, як виправити це, як надійно скріпити ці дві поверхні протеза. Найперше - змінили форму ретенційних (утримуючих) елементів так, щоб вона допомагала утримувати це облицювання, тобто розробили макромеханічні елементи.
- Ці розробки залежали тільки від нас, від нашого досвіду й напрацювань. Математики провели відповідні розрахунки зі зміни форми (бо на практиці ми це все вивели, але потрібна була математична точність, щоб підтвердити, що наші напрацювання є правильними, бо ж треба знати, як густо розташувати ці елементи на площі протеза). І коли вже мали розрахунки, отримали другий патент на винахід. А перший був за власне винайдення нової форми утримуючих елементів. Раніше вони мали сферичну форму, такі собі бусинки, а ми їх змінили, врізавши до половини, оскільки ця верхня частина була непродуктивною і тільки збільшувала товщину протеза (власне утримуючий елемент йшов від екватора бусини й донизу). Отже, якість протеза і утримання його вже були поліпшені.
Наступним кроком було рішення розробити мікроретенційні елементи, тобто площу, яка залишалася вільною між тими «бусинами», вирішили розтравлювати, щоб облицювання на металевому каркасі трималося ще міцніше. Бо металевий каркас і полімер не мають ніяких хімічних зв'язків, просто приклеюються (хімічні клеї не можуть використовуватися, оскільки йдеться про здоров'я людини, якому лікарі не повинні зашкодити), до того ж під навантаженням протеза у порожнині рота, під постійною дією вологи він, зрозуміло, поступово руйнується, тому треба думати про таке поліпшення якості протезів, яка б задовольняла пацієнта і не зашкодила організму. Розтравили ту поверхню каркаса кремній фтористоводневою кислотою, дійшовши саме до такого складу кислоти, співпрацюючи з Інститутом фізики АН України і Дніпропетровським металургійним заводом. Довелося їздити зі своїми зразками у Дніпропетровськ, оскільки обладнання, на якому можна було їх перевірити, було тільки там. Зупинилися на тому розчині тому, що він був найвищої якості: не псував металевого каркаса, розтравлював тільки в тих режимах, як йому було «наказано». І тепер ця технологія успішно застосовується у промисловому виробництві.
Таким чином, розібралися з внутрішньою поверхнею протеза. «Взялися» за зовнішню, бо ж аби протез служив довго і надійно, потрібно, щоб не псувалися обидві його поверхні - і каркас, і облицювання. І коли удосконалювали каркас, то робили це начебто для себе, для протезистів, щоб знати, що все зробили, як належить, - на найвищому професійному рівні. А зовнішня оболонка, міцність облицювання - це вже для людей, адже кожен хоче мати не тільки міцні, а й красиві протези, які не втрачають свого вигляду з часом.
А всі хочуть мати ту славнозвісну голлівудську - білосніжну, з бездоганним рядом зубів - посмішку. На жаль, полімер таки втрачає свої властивості з часом,
починає синіти, відколюватися, просвічувати ті ретенційні елементи. Так ми зайнялися процесом полімеризації, під час якого зменшилась кількість мономеру, що виходить із матеріалу - пригадує пані Ірина. - А це - як цеглинка зі стіни: коли їі вийняти, то залишається місце (в нашому випадку - на мікроскопічному рівні, але ж ця «дірочка» існує, туди ж і заходять бактерії, всі фарби, які потрапляють у порожнину рота з різних продуктів). Так і починає псуватися протез: спочатку - у зовнішній оболонці, а далі і каркас. І якщо тільки біля ясен у протезі з’являлась характерна синенька смужечка, уже було зрозумілим, що то полімер відійшов від каркаса і незабаром просто сколеться з нього. Тому вивели свій режим полімеризації, розробили відповідні препарати, визначили оптимальний час проведення процедури.
Вийшла отака закінчена робота. І дуже приємно було чути, що для успішного захисту дисертації вистачило б і однієї інноваційної розробки, а у мене їх було п'ять, та я не шкодувала. Тому що було чудове відчуття: це була дисертація не задля захисту і ступеню, а цілком конкретна і корисна робота. І нині ця інновація живе, використовується на практиці. Хоча, чесно кажучи, коли тілььки приступала до роботи і досліджень, був навіть страх: чи зможу сказати те нове слово в ортопедичній стоматолоrїi, яке їй потрібне. Спасибі науковцям нашого факультету, які допомагали у процесі роботи, підказували, що не пропустити. І наша розробка стала в нагоді зубним технікам, які використовують її у зуботехнічній лабораторії. І я щаслива від того, що робота вдалася, й тепер слугує медицині й людям. Бо ті протези, які ми запропонували, були на той час, незважаючи на їхню інноваційність, цілком доступними в ціновому вимірі для більшості наших співгромадян (на відміну від дорогої кераміки).
Ця робота дала чотири патенти. А нинішнє поле діяльності і сфера наукових пошуків Ірини Скрипник - ортодонтія, яка займається тим, що допомагає дітям виправити неправильне розташування зубів, порушений прикус. І це досить актуально, зауважує Ірина Леонідівна, хоча сказати, що патології стало більше, не можна. Просто рівень культури батьків у цьому сенсі і ступінь їхньої обізнаності з досягненнями медичної науки стали значно вищими. Сьогодні набагато більше звертається увага на усмішку дітей, на те, наскільки комфортно почувається син чи донька, коли у них виявляється певна патологія. І якщо раніше дитина соромилася ходити в апараті, який використовувався для вирівнювання зубів, то нині вона соромиться ходити з кривими зубами. Наклеєними брекетами уже нікого не здивуєш, бо й суспільство загалом зрозуміло, що це не якась забаганка, а те, що потрібно для комфортного відчуття дитини в житті. І не лише задля чарівної посмішки, а й для здоров'я загалом. Хоча, стверджує лікар-винахідник, не варто думати, що брекети - це панацея і що тільки ними потрібно лікуватись. Адже для них є цілком конкретні показання, і для однієї дитини вони підходять, а для іншої - зовсім ні.
Тож свою докторську дисертацію пані Ірина присвятила саме конкретним патологіям прикусу і тому, який апарат і які технології потрібно використовувати, аби ефект від лікування був максимальним. Бо й один і той же апарат для однієї людини потрібно використовувати у такому-то режимі, а для іншої - в зовсім іншому. І для різного віку дитини мають бути різні підходи в лікуванні й неоднакові технології. Такий досвід набувається, безумовно, у процесі лікувальної практики, але коли вінє, то ним хочеться поділитися. Тож з ініціативи Ірини Скрипник і за підтримки керівництва медуніверситету нині виходить і спеціалізований журнал «Сучасна ортодонтія», в якому вона - науковий редактор, і саме там розповідається про всі ті набутки, якими володіють вітчизняні й зарубіжні колеги. І хоча робота в журналі займає чимало часу, для неї, зізнається пані Ірина, «це - як хобі, яке випливає з загального захоплення тією справою, що обрала для себе».
- Є в журналі рубрика, де ми розповідаємо про елементи й етапи виготовлення різних ортопедичних апаратів, щоб їхня дія була максимально корисною. Уже розроблені режими активації ряду апаратів, які лікують неправильний прикус. Комусь така активація потрібна один раз на тиждень, а іншому - частіше чи рідше, виходячи з тих чинників, що гальмували процес нормального росту щелепи. Тому перед тим, як прийняти рішення, який апарат і з яким режимом поставити дитині, ми проводимо відповідну діагностику, щоб максимально правильно вивести алгоритм лікування і послідовно прийти до позитивного результату, який, до того ж, має бути стійким.
Зрозуміло, що і в даній сфері наш лікар-новатор має відповідні патенти на свої розробки, які стосуються способів лікування сагітальних аномалій прикусу. Ці патології, як і мезіальний прикус, коли збільшена нижня щелепа, або скошена дозаду - дистальний прикус. Якщо не втрутитися своєчасно, призводять до серйозних порушень в організмі. Бо, крім того, що людина переживає постійний соціальний дискомфорт від неестетичності свого обличчя, вона вживає недостатньо пережовану їжу і як наслідок має захворювання кишково-шлункового тракту. Особливо ж важкі проблеми можуть виникати із скронево-нижньощелепними суглобами, тому основне завдання лікаря-ортодонта - поставити такий апарат, щоб не тільки правильно розташувати зуби, а й примусити працювати м'язи й, відповідно, суглоби.
Апаратів нині, зауважує пані Ірина, - величезна кількість, але є такі, якими дуже важко користуватися (навіть лікарю). Тож своє завдання бачить у тому, щоб запропонувати людині апарат, який приведе до позитивного результату і до того ж не спричинятиме дискомфорту від користування ним.
Уже нині Ірина Скрипник має кілька патентів на апарати, які використовуються при лікуванні патологій верхньої щелепи, нині ж працює над розробкою нового, що використовуватиметься для обох щелеп, оскільки є такі патології, коли зачеплені вони обидві. А сьогодні ортодонтичні технології пішли далеко вперед, і відповідне коригування можна провести і в такому віці, коли вже, здавалося, поїзд «пішов», - і в 50, і в 60 років.
- Намагаюся відстежувати все нове, що відбувається в моїй галузі стоматології. Беру участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, не пропускаю нічого, що відбувається в Україні. Нещодавно повернулася зі стажування в Німеччині, і було дуже приємно, що багато знаю і вмію з того, що німецькі колеги застосовують у своїй практиці. Взагалі хочу сказати, що завдяки ректору нашого університету Віталію Москаленку міжнародні зв'язки останнім часом значно пожвавилися, і це дуже добре і для студентів, і для викладачів. Тому що відновлюється мотивація до навчання, наукового пошуку, яка була втрачена у певний період розвитку нашої держави.
Уже й сама маю багато учнів і щаслива, що вони себе знайшли саме в тому, чому ми їх навчали. Мені приємно, що знаю кожен крок з медичної практики стоматолога-ортодонта і можу ровповісти про це своїм учням, тому що сама пройшла ці кроки. Тому й у докторській дисертації не можу сфокусуватися навколо однієї проблеми. Бо коли щось глибинно починаєш вивчати, то відкривається дуже багато нового, і не все те нове ввійде в дисертацію, але воно має право на життя і так само слугуватиме суспільству.
На завершення зустрічі Ірина Леонідівна зауважила, що їй дуже легко працювалося з фахівцями ДП «Український інститут промислової власності» під час оформлення патентів.
- Мені поталанило, тому що там я відразу зустріла професіоналів. І все відбувалося чітко, професійно, швидко. Наразі готую ще шість патентів з приводу лікування сагітальних аномалій прикусу. Сподіваюся, що й вони принесуть конкретну користь медицині й людям.